У селі будували велику муровану церкву. Вже три роки її ставили, а цього року закінчували. Скільки радощів мали діти за ці літа! Було, вийдуть зі школи та й усі просто на будову. Поскладають книжечки під парканом, а самі й до роботи. Одні підкачують каміння, другі подають цеглу, підвозять пісок, цемент, вапно тощо. Не раз аж батьки виходили та силою наганяли їх додому до науки.
Та вже найбільше пересиджував на будові малий Ігор. Він і недалечко мешкав від церкви, й не було й днини, щоб не забіг сюди. Багато помогти ще не здужав, зате майстрам і робітникам завжди приносив збанятко свіженької водиці з джерела. І це була жертва для Божої хвали.
На Зелені Свята посвятили й почепили на куполах хрести. Церква була викінчена. З усіх окружних сіл посходилися вірні помолитися й оглянути новий храм Господній. Та зараз першого дня по святах зауважив Ігор, що коло церкви знову крутяться якісь робітники. Дивувався, що мали б ще там робити? Та ж він добре приглядався й наслухував, як усі казали, що все вже викінчене. Вийшов, отже, з хати та побіг під церкву.
їх було двоє. Вони викопали під церквою глибоку яму та закопали в ній якусь залізну плиту. До неї прив'язали грубий дріт і потягнули його вгору на церкву. У відповідних місцях прикріплювали його до стіни, але так, щоб ніде не дотулював до мурів, або бляхи. Опісля потягнули його ще й на середній купол, а там - аж на самий хрест. Загострений дріт стирчав понад вершок хреста.
Враз з Ігорем прибігло ще кілька хлопців. Всі цікаво приг-лядалися. Ніхто з них не знав, що воно. Та надійшов отець парох. Побачив задивлених хлопців і спитав їх: "А знаєте, діти що це таке?"
Хлопці несміло поспускали голови та поздоровили отця пароха. А Ігор каже: "Прошу отця духовного! Ми таки не знаємо, нащо цей грубий дріт витягнули так високо від землі аж на хрест!
Отець парох усміхнувся та каже: "Це, діти, називається громозвід! Ви вже знаєте, що влітку бувають часті бурі та б'ють громи. А, звичайно, грім вдаряє в найвищі предмети: тополі, сосни, груші, комини і т. п. Тому під час бурі ніколи не криємося під високі дерева. Тепер у нашому селі найвища церква. Грім міг би вдарити в купол та спалити церкву. Але тепер, як є на хресті заложений громозвід, то сила грому зійде дротом до землі й не заподіє ніякої шкоди!"
Хлопці слухали уважно. Декотрі з них уже в школі вчилися, що грім, - це така електрична іскра, що виникає між хмарами внаслідок згущеного повітря. Вітри бушують одні долом, інші - вгорі, згущене повітря треться та витворює електричну іскру. Вона перескакує з хмари на хмару, або з хмари на землю. Так виникає грім. Минулого року як вдарив у дуба за селом, то дуб згорів до кореня.
Хлопці аж усміхнулися, що церква вже забезпечена від такого страшного випадку.
Та отець парох продовжував: "Аж тепер, діти, церква вже цілком викінчена! Ідіть додому та пам'ятайте, щоб усе прибігали до цієї церковці молитися. Цей дріт - це громозвід для церкви, а церква - це громозвід для всього села. Як громозвід відвертає від нас силу грому, так церква відвертає від нас іскру Божого гніву за людські гріхи. Служба Божа та молитви людей у церкві, наче громозвід, відводять від усього села Божу кару, а стягають нам Божу ласку та милосердя. Тому-то по всьому світі нема села, де б не було церковці, або хоч маленької каплички!"
Послухали хлопці та й розійшлись. А Ігор це все переповів батькові й матері. Щонеділі прибігав він до церкви на утреню, Службу Божу та вечірню. Як підріс, то навчився служити до Служби Божої, то вже й щоднини ранісінько бігав. А Господь благословив його. Він ріс на славу Богові та всього народу.
